Початок та історія розвитку валеології

Прогрес зумовлений фізичним, інтелектуальним і духовним потенціалом людства. Для їх розвитку утворюються відповідні інститути, зокрема інтелектуальний потенціал підтримується та розвивається системою освіти та виховання, наукою; духовнийвірою, ідеологією; фізичнийфізичним вихованням, спортом. Ці потенціали мають певний зв'язок. Одним із критеріїв потенціалу людини є її здоров'я. Це надзвичайна соціальна цінність. Хороше здоров'яосновна умова для виконання людиною ЇТ біологічних і соціальних функцій, фундамент самореалізації її особистості.

Проблемі збереження здоров'я людей приділяли велику увагу вчені протягом всієї історії людства. У стародавні часи цій проблемі присвячені праці Геродика, Гіппократа, Демокріта, Аристотеля, Галена і інших вчених.

Геродик широко застосовував фізичні вправи для покращення здоров'я, він обґрунтував використання гімнастики для лікування хворих. Його талановитий учень Гіппократ(засновник наукової медицини) окрім фізичних вправ широко використовував у своїй діяльності масаж, водні процедури, дієтичне харчування. Пріоритетними принципами в діяльності Гіппократа було використання оздоровчих засобів природи. Його крилатий вираз: Naturasenat, medicuscurat(природа оздоровляє, лікар лікує) не втратив свого значення і по нині. Велике значення Гіппократ надавав використанню рослин з лікувальною та профілактичною метою. В творах Гіппократа описано 236 видів рослин, які він рекомендував для своїх пацієнтів. Він пропонував використовувати все, що корисно на основі способу життя людей. Це важливе положення вчення Гіппократа є одним із головних принципів сучасної валеології.

Гіппократ є засновником гуморальної теорії здоров'я, згідно якої всі хвороби виникають від неправильного змішування в організмі чотирьох започаткувань, які створюють йогоземлі, води, повітря і вогню.

Демокріт вважав, що кожна людина може прожити щасливе життя, якщо буде жити відповідно своїй природі, дотримуватись чуття міри. Існує лише один богзнання, і лише один дияволне освіченість, так думав Демокріт.

Інший давньогрецький вчений Аристотель вчив, що здоров'я людини залежить від розміщення щільних і неподільних частин, з яких складається організм. На основі своїх міркувань Аристотель створив солідарну теорію здоров'я.

Сократ - автор і творець діалектичного методу пізнання і стини, при якому досліджуваний предмет розглядається одночасно з двох сторін позитивної і негативної, вбачав, що краще всіх живе той, хто більше всіх турбується про те, щоб стати як можна кращим, а приємніше всіх — той, хто більше усвідомлює, що він становиться кращим.

Розмірковуючи відносно здоров'я, Сократ зробив висновок, що здоров'яце ще не все, але все без здоров'яце ніщо.

Подальший розвиток валеологічні ідеї дістали у працях видатного лікаря і мислителя Стародавнього Риму Клавдія Галена. Він вперше застосовував метод вівісекції для з'ясування діяльності кровоносних судин. 3 його ім'ям пов'язаний ряд значних досягнень у пізнанні здоров'я і граничних станів між здоров'ям та хворобою, зокрема проміжний «третій стан» організму, який став об'єктом для дослідження лише в наш час.

У своїй праці „Про визначення частин тіла людини" Гален детально аналізує здоров'я, хворобу і третій стан. За його визначенням «здоров'яце стан, за якого тіло людини по натурі й сполученню частинок таке, що всі дії людини здійснюються здраво та повністю». У хворобі вчений вбачав стан, протилежний здоров'ю, а третій стан визначав як „ані здоров'я, ані хвороба".

Галену також належить ряд важливих рекомендацій по застосуванню природних стимуляторів, фізичних вправ, гімнастики, масажу і дієти для лікування та профілактики захворювань людини. Він створив вчення про лікарські трави, розробив методи отримання лікарських препаратів із рослинної сировини, ці препарати отримали назву „галогенових”.

Помилковим твердженням Галена було те, що хвороби, і зокрема, пухлини, протиприродні, що організм людини має три види пневми, від яких залежать фізичні властивості, життєздатність та духовність людини. Ці медико-демонічні уявлення Галена, його консервативні погляди на розвиток науки та панування інквізиції гальмувало на довгий час подальший розвиток науки. У цей час інквізицією було згублено багато допитливих голів (Брунно, Сервет, Ян Гус і ін.). За гріхи, скоєні інквізицією перед людством, католицька церква вибачилась лише на стику 2 і 3 тисячоліття нової ери. Проте в Середній Азії в Хорезмі в X віці жив крупний вчений Авіценна (Абу Ібн Сіна). Він описав значну кількість фізіологічних процесів у людей, надавав великого значення нервовій регуляції функцій(класичний дослід з вівцею та вовком). За тисячоліття до Ганса Сел'є Авіценна встановив роль надмірних подразнюючих факторів у розвитку хвороби. Його вчення про механізми, що в одному випадку допомагають зберегти здоров'я, а в іншомусприяють його погіршенню та розвитку хвороби, не втратили актуальності і понині. У своїй класичній праці, що прославилась і на Сході, і на Заході,п'ятитомнику «Канон лікарської науки» Авіценна надає пріоритету не стільки лікуванню хвороб, скільки збереженню здоров'я. Головною умовою для збереження здоров'я він рахує фізичну активність, дихальну гімнастику, природні фактори, зокрема сонячну енергію. Його крилатий вислів „Там, де не буває сонце, там буває лікар" мав значний вплив на розвиток гігієни.

Видатний лікар середньовіччя Парацельс вважав, що людина від природи наділена засобами боротьби з хворобами, і завдання лікаря стимулювати життєві сили організму, допомагати у цій боротьбі. На таких же позиціях стояв і відомий англійський філософ Бекон, який жив дещо пізніше Парацельса. Він розробив практичні рекомендації щодо покращення здоров'я. Так, надаючи великого значення режиму життя, Бекон зазначав, що людина має змінювати і чергувати протилежність, але схилятися до більш доброї з двох крайностей, чергувати відпочинок і вправи, але віддавати перевагу вправам, піст і добре харчування, але частіше добре харчування. Він налаштовував людську думку не на хворобу, а на здоров'я. Його характерними рисами були активність і оптимізм. Він радив не залишати без уваги жодної пригоди з своїм тілом і з'ясовувати думку про нього, коли хворієш, звертай увагу на здоров'я, а коли здоровийна свою активність. Бекон вбачав в активності, в оптимізмі, в русізалог здоров'я. Велику увагу він приділяв психоемоційному стану людини. Це його вислів „уникай заздрості, страхів, надмірних радощів, прихованого гніву, нерозділеної печалі; прагни краще різноманітності розваг, аніж їхньої надмірності; зазнавай здивувань і захоплення від знайомства з новиною".

Таким чином, Ф.Бекон, не будучи лікарем, своїми глибокими філософськими думками, рекомендаціями не тільки збагатив знання про оздоровлення людини, започатковане працями Гіппократа, Аристотеля, Галена, Авіценна, Парацельса і інших вчених, але і довів, що це вчення стосується не тільки медицини, але і філософії та інших наук про людину.

Рішучий поворот науки до пріоритетів здоров'я відбувся у зв'язку з відкриттям мікроскопу Левенгуком (1661) і Мальпігії(1673) та розвитком мікробіології. Використовуючи мікробіологічні методи, Р.Кох(18431910) на основі тривалих спостережень та експериментів довів роль мікроорганізмів для здоров'я людини, а Р. Вірхов (18211902) описав патологічні процеси, що розвиваються в організмі людини при найрізноманітніших захворюваннях, викликаних мікроорганізмами.

Для лікування захворювань, боротьби з патогенними мікроорганізмами розроблялись і втілювались у практику різні заходи і засоби, але з'ясувавши неможливість забезпечити здоров'я населення лише за рахунок лікування хворих, вчені прийшли до розуміння необхідності віддати перевагу профілактиці, широко використовувати її методи, у тому числі і найбільш доступні стимулюючі дії, зокрема фактори природного середовища, фізичні вправи. Так, відомий лікар і вчений, член Паризької медико-хірургічної академії СімонаАндре Тісо стверджував, що „фізичні вправи за своєю дією можуть замінити будь-які ліки, але всі ліки світу не можуть замінити дій фізичних вправ". Але лише у другій половині XX ст. стало незаперечним, що заняття фізичними вправами, гартівні процедури, дієта, психо-регулююче програмування і інші нетрадиційні чинники забезпечують високий оздоровчий ефект.

Слід відмітити, що в історії розвитку знань про здоров'я та методи його покращення простежується два напрямки, які суттєво відрізняються як за теоретичною основою, так і за методологією. Один з них характерний для західної, другийдля східної цивілізації.

Західну цивілізацію найбільш притягувала можливість досягнення безпосередньокорисного результату у вигляді стимуляції рухових якостейсили, швидкості, спритності, витривалості. Така спрямованість оздоровлення забезпечила прикладне використання засобів фізичної культури. Ефективність фізичних вправ та оцінка різних методів тренування перевірялись на змаганнях, які стали привабливим видовищем.

На відміну від західних, східні народи переслідували іншу мету поліпшити загальний стан організму, привести його до гармонії з оточенням. Вправи, які використовувались при цьому, були направлені на створення певних психологічних станів за допомогою психорегуляції (самонавіювання, зосередження з відчуження від навколишнього оточення, медіація, релаксація тощо).

Отже західна оздоровча система за основу брала розвиток опірно-рухового апарату людини, а східнапсихорегуляцію. Ці відмінності, не дивлячись на взаємопроникнення культу, мають місце і сьогодні.

Проблемі вчення про здоров'я приділяли увагу відомі вчені С.П. Боткін, І.М. Сеченов, І.П. Павлов, І.В. Давидовський, І.І. Мечніков, М.М. Амосов і інші вчені.

І.І. Мечніков вперше висловив думку, що хвороба є взаємодія збудника(причини) і організму.

Уперше спробу сформувати сучасне уявлення про стан здоров'я та механізми здоров'я зробили в 60х роках ХХ-го століття патологи С.М. Павленко і С.Ф. Олійник. Вони обґрунтували напрямок, який отримав назву САНОЛОГІЯ загальне вчення про протидію організму хворобі, в основі якого лежить саногенез. Саногенезце динамічний комплекс захисно-пристосувальних механізмів, які проявляються при дії надмірних подразників протягом усього часу патологічного процесу. Вони також запропонували терміни "передхвороба" і "оздоровлення".

Проте ця концепція хоч і була прогресивною, але її не сприйняла медицина.

Суттєвий внесок у розвиток валеології зробили представники військової медицини, що готували людей до роботи в екстремальних умовахводолазів, космонавтів тощо (Апанасенко Г.Е., Баєвський Р.М. та інші). Вони сформували поняття "донозологічна діагностика", а також учені в галузі спортивної медицини, що вивчали фізичний стан людини (Душанін С.А., Муравов І.В. та інші).

Засновником валеології у сучасному розумінні цього слова став учень Н.В. ЛазареваІ.І. Брехман, який уперше у 1982 році на науковій основі розглянув проблему збереження та закріплення здоров'я практично здорових людей. Він запропонував вивчити кількість і якість здоров'я у здорового індивідуума. У своїй роботі "Вступ до Валеологіїнауки про здоров'я" він стверджував, що наука про здоров'я не повинна бути проблемою лише для медицини, а має стати інтегральною, формуватись на основі медицини, екології, біології, психології та інших наук. Медицина є наукою про хвороби людини, а її здоров'я розглядається як наслідок боротьби з хворобами.

У 1989 р. на кафедрі фізіології Алтайського медінституту (м. Барнаул) підготовлено перший підручник із валеології (В.П. Куликов).

У 80і роки Ю.П. Лисицин запропонував поняття про суспільне здоров'я (санологію), а також категорію "Образ життя". У 1987 р. в Ленінграді в медичному інституті відкрилась перша кафедра валеології.

3 1991 року проблемами валеології у Росії широко цікавиться Державний науково-дослідний центр МОЗ (І.А. Гундаров, О.О. Александров).

В Україні курс валеології почав викладатися з 1991 року завдяки проф. І.В. Муравову у Кримському медичному університеті на кафедрі фізичного виховання і здоров'я.

3 1996 р. в Україні та Росії видається журнал "Валеологія" Валеологія вирішує проблему індивідуального здоров'я, а суспільне здоров'яце предмет соціальної гігієни, однак валеологія широко використовує фактори соціальної гігієни для формування, закріплення й удосконалення індивідуального здоров'я.

Проблеми валеології цікавлять психологів, біологів, дієтологів, народних умільців, духовних учителів. Усі вони ставлять здоров'я у центр науки й практики, що має гуманістично орієнтувати сучасну медицину й біологію, скоротити по мірі можливостей відстань між людиною та її здоров'ям, озброїти її практичними знаннями про власне тіло і душу, перенести проблему вилікування від хвороб із соціального та медичного плану у власний.

Хвороба розглядається соціумом як засіб укріплення душі. Хвороба, окрім філософського та релігійного позитивного ставлення, отримує поступку з боку медицини. Це та основа, на якій вона тримається. Цьому сприяють і суспільство, і його члени, які мають на меті лікуватись. Дуже багато простих методів, які використовували наші діди й прадіди, зараз забуті. Сучасне суспільство сприймає лікування як благо, як об'єкт споживання. Хвороба отримує повне визнання. Сучасна реклама просуває не ті товари, які сприяють здоров'ю і здоровому способу життя, а лише засоби лікування та медичні послуги. Не користуватись послугами лікаря вважається ознакою бідності, маргінальності. Постійно надходить інформація про успіхи мікрохірургії, трансплантації тощо.

Комментарии к статье "Початок та історія розвитку валеології"
Добавить свой комментарий
*все поля должны быть заполнены